Наші партнери тільки збільшуватимуть підтримку України

Іван Січень

Вирішальним чинником впливу на спроможність України ефективно протидіяти повномасштабному нападові Росії є підтримка іноземних партнерів. Як відомо, це відбувається у політичній, економічній і військово-технічній сферах, включно з наданням Україні озброєння та військової техніки. Рівень і конкретні форми такої зовнішньої допомоги чимало залежать від політики України, ситуації, що виникає довкола неї, від перебігу воєнних дій та інтересів іноземних партнерів. По суті, ті ж аспекти впливають на дії та позицію супротивників України, а також тих країн, які формально зберігають нейтралітет. Все це демонструється змінами у ставленні до України з боку провідних гравців на міжнародній арені, які спостерігаються з початку російсько-української війни. У попередніх публікаціях ми вже порушували таку тему, однак варто ще раз звернутися до неї, зважаючи на останні події та на підготовку українських військ до контрнаступу. Саме від його наслідків залежатимуть параметри такої підтримки України.

Отже, що нам в подальшому чекати від наших іноземних партнерів в контексті очікуваного контрнаступу українських військ? Відповідь на це запитання можна дати, спираючись на аналіз залежності дій західних країн та міжнародних організацій з підтримки Україні від тих чинників, які були зазначені у вступі (зокрема, політики нашої держави та практичних кроків з її реалізації, ситуації довкола неї, воєнних дій та власних інтересів). В принципі, це не таке вже й складне завдання, бо відповідні тенденції досить очевидні. Втім, для належного обґрунтування слід проаналізувати великі масиви інформації, що є трудомісткою роботою і потребує значного часу. Тому відразу ж перейдемо до висновків, а потім підкріпимо їх фактурними матеріалами. Основні з таких висновків:

Перший. Успішна протидія повномасштабному нападові росіян демонструє Сполученим Штатам Америки, НАТО і Європейському Союзу важливість України, як одного з ключових чинників у справі стримування агресивного курсу Москви та виснаження її ресурсів. Наразі Росія геть-чисто зав’язла в Україні, втратила тут більшу частину своєї професійної армії разом із відносно сучасною військовою технікою. І не спроможна нічого заподіяти Європі, принаймні, у військовому плані. Саме тому Україну можна вважати щитом для Європи та «наріжним каменем» її безпеки.

Другий. Захід, зважаючи на таке значення для себе України, намагатиметься підтримувати її за будь-яких обставин і ніколи не залишатиме віч-на-віч з Росією. До того ж, США і Європа ніколи не підуть на жодні угоди чи домовленості з Москвою в українському питанні «за спиною» України, не погодяться на новий розподіл світу на сфери впливу.

Третій. Західні країни і міжнародні організації вже фактично не зважають на Росію у своєму співробітництві з Україною, послідовно перетинаючи «червоні лінії», які намагається визначати Москва. Ба більше, Захід не тільки допускає можливість поразки Росії у війні з Україною, але й активно сприяє цьому. По суті, в даний час Захід передбачає у перспективі розпад Російської Федерації.

Четвертий. Незважаючи на принципову важливість України для Заходу, рівень та характер західної допомоги залежить і надалі буде залежати від твердості позицій України у протистоянні з Росією, успіхів у війні, поглиблення європейської та євроатлантичної інтеграції нашої країни. Про що свідчать кількісні та якісні зміни у військово-технічній допомозі нашій державі (від стрілецької зброї, ПЗРК і ПТРК до ракетно-артилерійських систем, бронетанкової техніки, вертольотів і літаків).

П’ятий. За всіма такими показниками Україна де-факто вже є членом НАТО. Стаття 5 Вашингтонського договору про колективну оборону нас поки що офіційно не стосується. Однак насправді вона чинна. І це не тільки політична, економічна чи військово-технічна допомога Україні, але й служба колишніх військових та інших громадян країн-членів НАТО в інтернаціональних підрозділах ЗС України.

У такому контексті важливе значення матимуть наслідки контрнаступу українських військ, який незабаром може розпочатися і стати черговим переломним етапом у війні.

У тому разі, якщо українським військам вдасться досягти нових успіхів у звільненні територій України, то це відчутно стимулюватиме Захід у наданні допомоги нашій державі, в тому числі у військово-технічній сфері. Водночас відчутно зменшить можливі намагання наших західних партнерів та інших країн змусити Україну до переговорів з Росією без урахування українських інтересів. За оцінками деяких експертів, успіхи України на фронті можуть вплинути також і на позиції Китаю в плані зниження його підтримки Росії (або, взагалі, відмови від неї), як такої, що не матиме перспектив.

В іншому випадку, а саме — провалу контрнаступу чи переходу його у позиційні бойові дії (нехай навіть і на нових рубежах, однак без звільнення значних територій), Захід може дещо зневіритися в Україні. Звичайно, західні держави, міжнародні організації і надалі допомагатимуть Україні, але в деяких питаннях можуть таку допомогу переглянути. Крім того, окремі з європейських країн намагатимуться актуалізувати питання з відновлення переговорів з Росією на невигідних для України умовах. І, нарешті, Китай, як і раніше, залишатиметься на боці Росії.

Очевидно, що Москва усвідомлює таку перспективу. Саме тому і вдається до масштабного посилення своєї оборони на ймовірних напрямках контрнаступу українських військ. Зрештою, будемо сподіватись, що Росія не зможе завадити нам у звільненні нашої території. А отже, наші західні партнери надалі не тільки підтримуватимуть у повному обсязі Україну, але й нарощуватимуть таку підтримку.

Підтвердженням наведених висновків є характер війни Росії проти України, а також розвиток ситуації довкола неї. В цьому плані перебіг подій на фронті та пов’язані з ними політичні аспекти можуть бути розділені на кілька етапів, а с саме:

Перший — період безпосередньої підготовки Росією війни проти України у 2021 році. В рамках таких дій навесні того ж року під виглядом комплексної перевірки ЗС РФ, на територіях Росії, Білорусі, окупованих районів Донбасу та анексованого Криму були сформовані ударні угруповання російської армії, які підтримувались морськими силами у складі кораблів кількох флотів. Восени 2021 року ці угруповання посилювалися та вдосконалювалися підчас стратегічних командно-штабних навчань «Захід-2021».

Водночас, аби мати привід для нападу на Україну, керівництво РФ активізувало як збройні провокації на Донбасі, так і інформаційну кампанію зі звинувачення нашої держави у агресії проти «ДНР/ЛНР». А в грудні 2021 року Москва виступила з відомим ультиматумом до США, НАТО та України щодо «гарантування безпеки Росії». Насамперед вимоги Москви стосувалися припинення процесу розширення Північноатлантичного союзу і остаточної відмови від надання Україні та Грузії членства в НАТО, а також нерозміщення ударних систем озброєнь поблизу російських кордонів. У випадку ігнорування таких вимог Москва погрожувала перетворити Європу на «суцільне поле бою».

Незважаючи на такі ультиматуми, США, НАТО і ЄС і надалі зберігали твердість своїх позицій, не відмовились від обраного курсу. І навіть більше, вони посили свій тиск на Росію у політичній, економічній та військовій сферах з тим, аби стримати агресивну політику Кремля та запобігти російському повномасштабному наступу на Україну. Так, США, НАТО та ЄС виступили із заявами щодо «неминучості нищівних наслідків для Росії» у тому випадку, коли вона наважиться на такі дії. Свої наміри США та ЄС підтвердили вже у 2021 році, розпочавши запровадження санкцій критичної дії проти Російської Федерації.

Одночасно США та Північноатлантичний союз почали активніше демонструвати в Європі, Середземноморському та Чорноморському регіонах військову потугу у спосіб активізації військових навчань. Найбільш помітними з них стали стратегічні командно-штабні навчання «Захисник Європи-21». США та НАТО декларували ці навчання як захід з підтримки своїх союзників та партнерів у протистоянні з Росією.

Особлива увага США та НАТО надавалася зміцненню військового потенціалу України за допомогою передачі їй значної кількості ПЗРК, ПТРК, стрілецької зброї та боєприпасів, а також різноманітного військового спорядження. Важке озброєння, за винятком незначної кількості американських гармат, не надавалося. На той час Захід не був впевнений у тому, що Україна зможе застосовувати його належним чином, а також не виключав можливості захоплення переданих озброєнь Росією.

В той же час Вашингтон не відмовився від політичних контактів з Москвою та від взаємодії з нею у вирішенні проблем, які стосувалися інтересів обох сторін. Насамперед це забезпечення стратегічної стабільності у світі, боротьба з тероризмом та протидія глобальним кліматичним змінам. Показовою була також особиста зустріч Дж. Байдена та В. Путіна в червні 2021 року в Женеві. Центральними темами переговорів стали питання контролю над озброєннями та загроза нового нападу Росії на Україну. Втім, через принципові розбіжності між США та Росією зустріч здебільшого мала суто символічний характер.

Другий — на початку повномасштабної війни Росії проти України в лютому-березні 2022 року. Всупереч тиску з боку Заходу, Москва не відмовилась від досягнення своїх цілей стосовно України у військовий спосіб. Як вважав Кремль, США та ЄС не наважаться на реальне введення критичних санкцій проти Росії, тим паче, в умовах наявності у неї потужного військового потенціалу та ядерної зброї, а також залежності Європи від російського газу. При цьому робився розрахунок на те, що блискавична війна проти України триватиме щонайбільше два тижні з подальшою зміною керівництва України на проросійську владу. Тим самим Москва сподівалася запобігти негативній реакції Заходу на її війну проти України.

На жаль, внаслідок певних політичних причин Україна не спорудила надійні оборонні системи на своїх кордонах, не розташувала там достатньої кількості військ. Тому Росія і змогла захопити північні та північно-східні українські регіони, а також все Приазов’я. З тієї ж причини Росія змогла захопити Херсон, Мелітополь, Бердянськ та Маріуполь. Комусь треба за це відповісти.

Але навіть за такого розвитку подій Захід не покинув України. Відразу ж після повномасштабного нападу на нашу державу США та Європа почали вводити нові санкції проти Росії. В тому числі критичні, які включали часткову відмову від російських енергоносіїв, заборону на польоти російських літаків у повітряному просторі Європи та США і їх технічне обслуговування, а також відключення російських банків від міжнародної платіжної системи SWIFT. Разом з тим на той час західні та інші партнери України все ще утримувались від постачання нам важкої зброї.

Втім, це не завадило Україні надіслати запит на членство в Європейському Союзі вже на четвертий день війни, 28 лютого 2022 року.

Третій — після відступу Росії з північних та північно-східних регіонів України у квітні 2022 року. США та Європа нарешті переконалися у спроможності нашої держави протистояти російським загарбникам та ефективно застосовувати західну зброю. Тому, окрім запровадження нових санкцій проти Російської Федерації нам почали постачати і важке озброєння.

Перша зустріч так званої групи Рамштайн відбулась саме у квітні 2022 року у форматі переговорів міністрів оборони більш ніж 30 країн. На тому етапі були досягнуто домовленостей щодо виділення Україні 5 млрд доларів США на придбання різних видів зброї та боєприпасів. Найбільш важливим для нас було отримання 155-мм гармат та високоточних ракетних систем.

У травні-червні минулого року ворогу ще вдалося захопити Маріуполь, Сєвєродонецьк та Лисичанськ. Але на цьому його «здобутки» вичерпалися. Вже в серпні-вересні 2022 року українські війська звільнили майже всю Харківську область, а в жовтні загарбники забралися з м. Херсон та правобережної частини Херсонської області. В результаті був досягнутий перелом у війні, що змусило Москву оголосити часткову мобілізацію.

Тоді ж, у вересні 2022 року, Україна подала заявку на вступ до Північноатлантичного союзу за прискореною процедурою. Заявка була прийнята до розгляду, хоча, звичайно, до завершення війни вона не може бути задоволена.

Четвертий — у зимовий і весняний період 2023 року, коли Росія провалила другий наступ на Донбас, а Україна розпочала підготовку до контрнаступу. В політичному плані найбільш важливе значення мав спільний законопроєкт Демократичної та Республіканської партій США, в якому йдеться, що Україна має перемогти Росію, відновити свої кордони та стати членом НАТО.

А у військовому відношенні нам практично у масовому порядку почали постачати танки, бойові машини піхоти та іншу броньовану техніку, включно з засобами прориву через інженерні загородження супротивника. Нам їх вже вистачає на кілька танкових і механізованих бригад. Загалом їх підготовлено близько тридцяти. На «підльоті» вже й винищувачі F-16. Вони старіші за російські Су-30 та Су-35, однак не тільки їм чимсь не поступаються, але й переважають.

Надалі наші партнери тільки збільшуватимуть підтримку України. Ми вже писали, що ресурсів у них набагато більше, аніж у Росії. Тому її війна на виснаження нашої держави приречена на поразку. Це ж підтверджує і те, що відбувається зараз у Бахмуті, звідти почали тікати навіть найманці ПВК «Вагнер». До того ж, Москва втратила на Донбасі більшість зі своїх резервів, які вона накопичувала з осені минулого року.